Хвороба Паркінсона

Хвороба Паркінсона

Хвороба Паркінсона (тремтливий параліч) — повільнопрогресуюче дегенеративне захворювання ЦНС, яке виявляється гіпокінезією (сповільненість і збіднення малюнка рухів), м’язовою ригідністю, тремором (тремтіння) у спокої і нестабільністю пози.                                   

Хвороба Паркінсона діагностується у 0,4 % осіб старше 40 років і в 1 % осіб старше 65 років.

Причини

В основі патогенезу хвороби Паркінсона лежить поступова втрата особами старшого віку підкіркових дофамінергічних нейронів у зоні базальних гангліїв головного мозку. Втрата цих клітан призводить до зменшення вмісту нейромедіатора дофаміну і до всіляких порушень регуляції тонусу і характеру рухів скелетної мускулатури. Причиною загибелі клітин можуть стати вікова дегенерація, ішемія або запальні захворювання головного мозку.

Вторинний паркінсонізм (унаслідок блокади дофаміну в базальних гангліях) частіше розвивається при прийманні нейролептиків або резерпіну.

Симптоми

Першою ознакою хвороби Паркінсона вважається виражений тремор рук. Хворий може відчувати деякі труднощі при виконанні елементарних побутових дій: зав’язування шнурків, прикурювання сигарети, прийом їжі і т.д. З часом хвороба прогресує, і тремор стає більш вираженим, а людина вже не в змозі існувати без сторонньої допомоги. Хворому стає важко ходити, втрачається координація рухів, а хода стає «човгаючою». Професор І.М. Карабань розповідає, що хворобу Паркінсона можна виявити виходячи із зовнішнього вигляду пацієнта. — Практично всі паркінсоніки рухаються однаково, в той час як кожна здорова людина мають свою неповторну ходу.

До більш важких симптомів відносяться:

• порушення мови та ковтання;
• маскоподібне лице;
• відсутність мотивації;
• слабоумство;
• втрата контролю над становищем свого тіла;
• порушення в роботі гладкої мускулатури, внаслідок чого виникають проблеми з дефекацією і сечовипусканням.

Складності в діагностиці

Специфічної діагностики для виявлення хвороби Паркінсона не існує. Запідозрити недугу можна в разі гіпокінезії — зменшення кількості та обсягу довільних рухів. А також на початкових етапах хвороби у хворих уповільнюється хода і відзначається зігнута поза. Лікар може призначити серію лабораторних аналізів. Робиться це не для того щоб виявити хворобу Паркінсона, так як спеціальної лабораторної діагностики цього захворювання немає. Додаткові аналізи необхідні лікарю для виявлення (або виключення) захворювань, які могли б обумовлювати схожу симптоматику.

Виявити знижений рівень нейромедіатора дофаміну можна завдяки візуальному методу ПЕТ (позитронно-емісійна томографія). Однак цим методом поки користуються в основному в наукових цілях. Апаратура для ПЕТ дуже дорога, і майже всі наші лікарні не оснащені такою технікою.

Лікування

Засібом вибору при лікуванні хворих з хворобою Паркінсона є леводопа (або комбінація леводопи і карбідопи). При легкому перебігу захворювання цей засіб здатний повністю усувати всі симптоми захворювання, а при важкому помітно знижує вираженість рухових порушень. Лікування довічне. Через 2-5 років після початку лікування у 50 % хворих тривалість дії ЛЗ коротшає, після приймання кожної чергової дози ригідність різко зменшується, але незабаром знову розвивається груба акінезія (феномен включення-виключення). При появі цього феномену необхідно збільшити частоту приймання леводопи із зменшенням разової дози ЛЗ.

Амантадин не має самостійного значення при терапії паркінсонізму, оскільки його дія недостатньо виражена; крім того, через кілька місяців постійного приймання в якості єдиного ЛЗ дія амантадину припиняється.

Засобами другого ряду при терапії хвороби Паркінсона також є алкалоїди ріжків (на ранніх стадіях хвороби), інгібітори МАО-в (у комбінації з леводопою для зменшення вираженості феномену включення-виключення) – Селегелін, антихолінергічні засоби – Тригексифенідил (циклодол).