КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО

“П’ЯТИЙ ЧЕРКАСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ”

ЧЕРКАСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Clinic

Адресса: 18029 м. Черкаси,

вул. 30 років Перемоги, 20

E-mail: clinica5@medicine.ck.ua

Публікації поліклініки

Поліомієліт

Поліомієліт – це гостре інфекційне захворювання людини  вірусної етіології, яке виникає в результаті інфікування одним з трьох типів вірусів поліомієліту, самий небезпечний з них – дикий поліовірус, який сприяє розвитку гострого паралітичного поліомієліту.

Що це за захворювання і чим воно небезпечне?

При тяжких формах перебігу захворювання характеризується ураженням сірої речовини спинного мозку та інших відділів центральної нервової системи з розвитком атрофічних паралічів та парезів кінцівок і тулуба.

У нервовій системі при поліомієліті уражається сіра речовина спинного мозку, тобто самі нервові клітини.

Найбільший ризик зараження мають діти до 5-ти років, які не щеплені проти цієї інфекції. Але поліомієліт може  зустрічатися і у дорослих людей.

Поліомієліт знайомий  лікарям дуже давно, але описаний лише 70 років тому.  Наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. виникають епідемії в різних країнах Європи, Америки, Північної Африки, які уражають тисячі і десятки тисяч людей. При цьому близько 10 % хворих вмирало і близько 40 % ставали інвалідами.

Після впровадження вакцинопрофілактики (1955 – 1965 рр.) поширення поліомієліту і захворюваність почали спадати і він став інфекцією, яку можна контролювати.

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) з 1988 року число випадків захворювання поліомієлітом у світі зменшилось більш ніж на 99% (з 350 000 випадків до 223 випадків, які зареєстровані в 2012 році). Таке зменшення стало результатом глобальних зусиль по ліквідації цієї хвороби. В 2013 році лише три країни (Афганістан, Нігерія, Пакістан) у світі залишаються ендемічними з поліомієліту, в той час як в 1988 році таких країн було більше 125. Але виділення дикого вірусу поліомієліту І типу із стічних вод в Ізраїлі і Єгипті, реєстрація спалаху в Африці (Сомалі, Кенія), свідчать про те, що зберігається ризик завезення і розповсюдження дикого поліовірусу по світу.

Епідемічна ситуація в Україні з поліомієліту благополучна,  проте враховуючи інтенсивні транспортні потоки, торговельні та туристичні зв'язки з країнами, де реєструються випадки поліомієліту, загроза завезення та розповсюдження поліомієліту в Україні залишається.

Збудник захворювання - вірус поліомієліту. Це кишковий вірус, відноситься до роду ентеровірусів. За антигенною будовою виділяють 3 серологічних типи вірусів поліомієліту ( І, ІІ, ІІІ), які розрізняються ступенем нейровірулентності.

Віруси поліомієліту є найстійкішими серед ентеровірусів. Вони зберігають свою життєдіяльність протягом декількох місяців при +40 С в каналізаційних водах і фекаліях, до 3-4 місяців в стічних водах, на овочах і в молоці. Цей термін подовжується, якщо вірус заморозити  Високі температури і сонячне світло він переносить погано, при кип’ятінні гине.

Як можна заразитися вірусом поліомієліту?

Основним джерелом збудника поліомієліту є інфіковані люди (хворі чи вірусоносії). Хворі найбільш заразні в перші дні хвороби, коли вірус розмножується в носоглотці і виділяється при експіраторних актах (кашель, чхання, під час розмови) у повітря. Основна маса збудника виділяється в навколишнє середовище з екскрементами кишок протягом 4 – 7 тижнів і навіть місяців (до 4-х місяців).

Небезпечно те, що зустрічається багато (99%) стертих форм захворювання, які сприймаються як «кишковий грип». А от у тих, хто заразиться від цих хворих, може виникнути параліч. Крім того, у деяких вірусоносіїв взагалі немає ніяких симптомів, вони відчувають себе здоровими і при цьому виділяють небезпечний вірус у навколишнє середовище.

Для поліомієліту характерні два механізми передачі збудника: фекально-оральний та повітряно-крапельний.

В перші дні захворювання чи вірусоносійства реалізується повітряно-крапельний шлях  передачі. Проте основне значення в епідемічному процесі має фекально-оральний механізм передачі (вірус потрапляє в організм через рот і розмножується у кишківнику).  Поліовіруси можуть поширюватись  через забруднені продукти харчування, предмети побуту (іграшки, носові хустинки, одяг, постільну білизну), брудні руки, інфіковану воду. Механічним переносником збудника можуть бути мухи.

До умов, що сприяють поширенню поліовірусів, відносять не благоустрій території, відсутність водопроводу, каналізації, скупченість населення, порушення санітарно-гігієнічних норм.

Ознаки поліомієліту.

Протягом перших 5-12 днів протікає прихований період (від зараження до перших проявів). Іноді він триває до 1 місяця. Клінічні прояви поліомієліту різноманітні (поліморфні). У понад 90 % інфікованих осіб інфекція протікає безсимптомно, у 4-8 % захворювання перебігає в абортивній формі без рухових порушень. Абортивна форма поліомієліту може проявлятися у вигляді гострої респіраторної інфекції або гострої кишкової інфекції, у  1% хворих розвивається серозний менінгіт. Лише у 1-10 з кожних 1000 сприйнятливих до захворювання осіб (0,1-1,0 %) розвивається паралітична форма хвороби з розвитком незворотних паралічів і парезів.

При нетипових формах симптоми схожі на «кишковий грип». Зазвичай захворювання починається з симптомів загально-інфекційного синдрому: висока температура, головний біль, біль у горлі, нежить, тошнота, блювота і проноси, напруження м’язів шиї і біль в кінцівках. Одужання навіть без лікування настає через 3-7 днів.

Типова паралітична форма зустрічається в одному випадку зі ста (0,1-1,0 %). Перші дні симптоми ті ж, що і при нетипових формах, але більш виражені. Потім на  2-4 – ий  день температура знижується. Але за цим виникає повторне підвищення температури – вже до більш високих цифр. З’являються різкий головний біль, сильні болі в спині і кінцівках, дуже підвищена чутливість шкіри, характерна загальмованість,  млявість, сонливість, малорухливість. Розвиток гострих в’ялих паралічів виникає від декількох годин до 1-5 днів. Відновлення триває до трьох років, спочатку швидко, потім повільніше. А залишкові явища можуть зберегтися на все життя.

Профілактика поліомієліту.

Найбільший ризик зараження мають діти до 5 років, які не щеплені проти цієї інфекції. З метою профілактики захворювання дітям необхідно робити профілактичні щеплення, які входять до Національного календаря щеплень. Календарем передбачена вакцинація дітей проти поліомієліту у віці 3 міс., 4 міс., 5 міс., з наступною ревакцинацію у віці 18 міс., 6 років та 14 років.

 

Специфічна профілактика

Головну роль у профілактиці поліомієліту відіграє вакцинація. Специфічну профілактику поліомієліту здійснюють за допомогою вакцин Солка і Себіна.

Перші поліомієлітні вакцини з'явилися в 1950-1960-х роках. Вони відразу знизили захворюваність по всьому світу[21]. Існує два типи вакцин: інактивована Солка (підвищена імуногенність для підшкірного введення) і жива вакцина Себіна і Чумакова[21] (для прийому всередину). До складу вакцин разом з імуногенними компонентами входять неоміцин, стрептоміцин та поліміксин. Ці препарати не дозволяють рости бактеріям. Обидві вакцини можуть бути як 3-валентні, так і моновалентні. Для планової вакцинопрофілактики використовують тривалентні вакцини. Моновалентну рекомендовано застосовувати в умовах епідеміологічного спалаху, який спричинює якійсь один з трьох типів вірусу.

Інактивована вакцина містить вірус поліомієліту, вбитий формаліном. Її вводять трикратно внутрішньом'язово і це спричинює вироблення специфічного гуморального імунітету. Жива поліомієлітна вакцина містить живий ослаблений (атенуйований) вірус, її вводять перорально, стимулює крім гуморального також і вироблення тканинного імунітету.

Дітей імунізують живою вакциною, починаючи з 1,5-однорічного віку, кілька разів за певною схемою, з інтервалами в 45 днів і більше. Вакцину дають через рот, у вигляді крапель або цукерок, або вводять внутрішньом'язово. До цього віку, з 3-х місяців застосовують інактивовану (не живу) вакцину.

 

Батькам дітей, які не вакциновані проти поліомієліту, не рекомендується брати їх із собою у подорож до країн – ендемічних по поліомієліту.

Велике значення у попередженні поліомієліту відіграє дотримання правил особистої гігієни. Слід частіше мити руки з милом. Вживати тільки кип’ячену або спеціальну воду для пиття (бутильовану). Свіжі овочі, фрукти, сухофрукти та зелень перед вживанням необхідно ретельно мити під проточною водою і ополіскувати кип’яченою або бутильованою водою.

У подорожах по інших країнах необхідно приймати їжу тільки у визначених пунктах харчування, де використовуються продукти гарантованої якості промислового виробництва. Пити лише бутильовану або кип’ячену воду, а напої і соки – промислового виробництва. Не можна купувати лід для охолодження напоїв і продукти у продавців вуличної торгівлі, вживати страви традиційної національної кухні, продукти з простроченим терміном зберігання, які не пройшли гарантовану технологічну обробку. Купатися туристам дозволяється лише в басейнах і спеціальних водоймах. При купанні у відкритих водоймах вода не повинна потрапляти в рот.

Щоб попередити зараження дитини на поліомієліт необхідно:обов’язково дотримуватися графіку профілактичних щеплень;уникати контакту з особами, що перебували в країнах  ендемічних по поліомієліту та відвідування країн ендемічних по поліомієліту; навчити дітей мити руки з милом; провітрювати приміщення декілька разів на день; проводити вологе прибирання оселі; пити тільки кип’ячену або бутильовану воду, їсти тільки добре вимиті овочі та фрукти.

 

Якщо дитина захворіла на поліомієліт?

При появі перших ознак захворювання (підйом температури тіла, головний біль, катаральні прояви, диспепсичні розлади, біль у кінцівках, пітливість) необхідно звернутись до лікаря.

Хворого необхідно госпіталізувати до дитячої інфекційної лікарні або дитячого інфекційного відділення, виділити йому окремий посуд, рушники, предмети особистої гігієни.

У приміщеннях, в яких перебувала хвора дитина, необхідно провести вологе прибирання із застосуванням дезінфікуючих засобів.

Увага, шановні батьки! Терміново звертайтесь за медичною допомогою, якщо у дитини, раніше не вакцинованої проти поліомієліту, спостерігається: висока температура; головний біль; біль у горлі, м’язах і кістках; нежить;  диспепсичні розлади – блювання і проноси; біль в кінцівках;  раптове порушення ходи, неможливість стати на ніжки; підвищена пітливість.