КОМУНАЛЬНЕ НЕКОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО

“П’ЯТИЙ ЧЕРКАСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ”

Clinic

Адресса: 18029 м. Черкаси,

вул. 30 років Перемоги, 20

E-mail: clinica5@medicine.ck.ua

Публікації поліклініки

Імунізація

Імунізація — штучно запущений процес, під час якого імунна система людини стає захищеною від хвороби внаслідок створення захисних факторів відторгнення певного антигену після введення імуногену. Коли на імунну систему діють сторонні для макроорганізму молекули, вона відповідає імунною реакцією. Після цього процесу, завдяки імунній пам'яті, імунна система розвиває здатність швидко реагувати на повторну зустріч з введеним до цього агентом. Це головна функція набутого імунітету.

Під час контрольованого введення імуногену, макроорганізм самостійно набуває здатності до самозахисту: цей процес називають активною імунізацією. Залежно від типу антигену активна імунізація формує високоспецифічний тимчасовий різної тривалості чи постійний імунітет. Найважливіші елементи імунітету, які формуються внаслідок імунізації, це T-лімфоцити, B-лімфоцити, а також антитіла, які вироблені B-лімфоцитами. Клітини пам'яті B-лімфоцитів та T-лімфоцитів слугують швидкому реагуванню імунної системи на повторну зустріч із антигеном. Пасивна імунізація — це введення сироваток чи імуноглобулінів, що містять готові антитіла. За допомогою пасивної імунізації можна швидко створити тимчасовий імунітет тривалістю 1-6 тижнів.

Імунізацію проводять різними методами, найчастіше — шляхом вакцинації. Вакцини від мікроорганізмів, що спричинюють інфекційні захворювання, здатні підготувати імунітет таким чином, аби допомогти йому боротись зі збудником або запобігти хворобі. Той факт, що мутації можуть слугувати причиною виникнення ракових клітин для продукування білків чи інших, не сторонніх тілу, молекул, є приводом для створення теоретичної основи щодо вакцин проти раку.

Інші речовини також можуть бути використані для імунізації. Наприклад, в експериментальних протинікотинових вакцинах (NicVAX[en]), а також в експериментах із застосування вакцини проти ожиріння, в яких використовували гормон ґрелін.

Процес імунізації більш простіший та менш ризикований задля набуття імунітету проти певної хвороби, аніж безпосереднє перенесення її, навіть у легкій формі. Імунізація важлива як для дітей, так і для дорослих, адже може захистити від багатьох небезпечних захворювань. Імунізація не лише захищає дітей від смертельних захворювань, а й сприяє розвитку дитячої імунної системи[1]. Завдяки широкому застосуванню імунізації деякі інфекційні захворювання були майже повністю знищені в певних регіонах світу. Яскравим прикладом є винищення поширення поліомієліту в США: завдяки організаційним заходам у системі охорони здоров'я та батькам, які дали можливість своїм дітям вчасно пройти вакцинацію, випадків поліомієліту починаючи з 1979 року не було зафіксовано на території країни. Проте поліомієліт досі існує в інших регіонах світу та це є загрозою для здоров'я населення. До групи ризику відносяться: особи, що ніколи не вакцинувалися, особи, що не пройшли повну вакцинацію (не отримали необхідної дози), особи, які подорожують по регіонах поширення поліомієліту.