Вакцинація – як працюють та від чого захищають щеплення.

Вакцинація — найефективніший метод запобігання розвитку інфекційних захворювань. На сьогодні шляхом вакцинації можна запобігти розвитку більше ніж 25 потенційно тяжких захворювань, включаючи кір, правець, дифтерію, поліомієліт, грип, менінгіт, черевний тиф та рак шийки матки. Водночас, згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у світі понад 20 млн людей не отримали необхідних вакцин. Побоювання щодо можливих побічних ефектів та не завжди аргументовані упередження щодо вакцинації є причиною відмови багатьох дорослих від щеплень себе та своїх дітей. Наслідки низького рівня імунізації населення спостерігаємо в Україні вже сьогодні: згідно з даними Центру громадського здоров’я (ЦГЗ), понад 115 тис. осіб захворіли на кір за період з літа 2017 р. Новини про виявлення 20 випадків дифтерії, з яких 18 зареєстровано протягом жовтня 2019 р., сколихнули населення України та стали причиною серйозних побоювань

Суперечки щодо впливу щеплень на організм людини тривають цілими десятиліттями. Одні впевнені, що імунізація захищає від небезпечних захворювань. Інші переконані, що вакцинація тільки шкодить. На сьогоднішній день імунізація на 99,9% визнана необхідною, так як Світ зустрічався з пандеміями , і на данний момент вірус Covid-19,який хазяйнує по всьому Світі, до якого стійкість організму була відмічена, а саме в тих країнах, де проводилось щеплення БЦЖ проти туберкульозу.

У чому сенс вакцинації?

Вакцинація (щеплення) – дієвий спосіб масової профілактики інфекційних захворювань:

Вірусних – кору, краснухи, свинки, поліомієліту, гепатиту В

Бактеріальних – туберкульозу, дифтерії, коклюшу, правця

Сенс вакцинації полягає в тому, що в організм людини вводять ослаблені або вбиті збудники різних інфекцій (або штучно синтезовані білки, ідентичні до білків збудника).

Вакцинуватися від ряду хвороб можна одночасно, оскільки існують комбіновані препарати, які є сумішшю декількох вакцин. Наприклад, вакцина АКДП спрямована проти коклюшу, дифтерії та правця.

Деякі вакцини створюють імунітет з першого разу, інші доводиться вводити повторно. Так звана ревакцинація спрямована на підтримання імунітету, виробленого попередніми щепленнями. Зазвичай її проводять за кілька років після першої.

Сьогодні наукові центри розробили спеціальні календарі щеплень, які дозволяють максимально захистити людину від важких і небезпечних інфекцій.

Всі вакцини можна умовно розділити на чотири групи:

Живі – вони містять ослаблені живі мікроорганізми. Прикладом можуть служити вакцини проти поліомієліту, кору, свинки, краснухи або туберкульозу.

Інактивовані – містять або вбитий цілий мікроорганізм (вакцини проти коклюшу, сказу й вірусного гепатиту А), або компоненти клітинної стінки чи інших частин збудника (вакцини проти коклюшу та менінгококової інфекції).

Анатоксини – вакцини, що містять інактивований токсин (отруту), який виробляють бактерії. Наприклад, вакцини проти дифтерії та правця.

Біосинтетичні – отримані методами генної інженерії. Прикладом є вакцина проти вірусного гепатиту B.

Для захисту від кожної хвороби підбирають найоптимальніший варіант вакцини.

 

Вакцинація: аспекти формування імунного захисту

Механізм формування імунного захисту у відповідь на введення вакцини подібний до такого при потраплянні в організм інфекційного збудника. Проте, на відміну від останнього, компоненти вакцин позбавлені вірулентності, а отже, не зумовлюють розвитку інфекційного захворювання та його ускладнень. Найкращою імуногенністю володіють живі вакцини, оскільки вони містять найбільшу кількість антигенів, а також можуть сприяти формуванню не лише IgМ та IgG, але і секреторних IgA — антитіл, які утворюються в системі лімфоїдної тканини слизової оболонки. Імунний захист, який формується у відповідь на введення живих вакцин, є більш довготривалим — зазвичай достатньо введення однієї дози, тоді як при застосуванні інактивованих вакцин для формування імунного захисту необхідне введення кількох доз. Водночас живі вакцини порівняно з інактивованими мають певні недоліки: їх не можна застосовувати для імунізації вагітних та людей із тяжкими імунодефіцитами. Так, у осіб з імунодефіцитом існує ризик генералізації інфекційного процесу у відповідь на введення живої вакцини. Генералізація інфекційного процесу внаслідок вакцинації у здорових осіб є казуїстикою, і цей ризик є незрівнянно нижчим порівняно з таким у людей, які не отримали необхідного щеплення.

Календар профілактичних щеплень

Календар щеплень містить інформацію про захворювання, проти яких людина повинна отримати щеплення відповідно до віку. У кожній країні існує свій Календар профілактичних щеплень, який розробляється відповідно до епідеміологічної ситуації та економічних можливостей. Зокрема, в Україні Календар профілактичних щеплень передбачає проведення вакцинації проти 10 інфекційних захворювань: гепатиту В, туберкульозу, кору, краснухи, паротиту, дифтерії, правця, коклюшу, поліомієліту та Hib-інфекції. Для порівняння у США (Сполучених Штатах Америки) Календар профілактичних щеплень передбачає проведення вакцинації проти 17 інфекційних захворювань (у тому числі проти ротавірусної, пневмококової, менінгококової інфекції, гепатиту А, грипу, вітряної віспи та вірусу папіломи людини). В Україні також доступними є препарати для активної імунопрофілактики проти папіломавірусної, менінгококової, пневмококової інфекції, грипу, вітряної віспи, гепатиту А та ін. Вакцинація проти цих інфекцій рекомендована людям із високим ризиком їх розвитку і тяжкого перебігу. Люди, які подорожують, повинні отримати щеплення відповідно до епідеміологічної ситуації в країні, яку вони планують відвідати.

Колективний імунітет: чим загрожує низький рівень охоплення вакцинацією

На жаль, в Україні рівень охоплення населення щепленнями є катастрофічно низьким. Наслідки недовіри до вакцинації спостерігаємо вже сьогодні: як зазначено вище, 115 тис. людей захворіли на кір починаючи з літа 2017 р. Зважаючи на контагіозність кору (при контакті з інфікованим захворіє 9 із 10 нещеплених людей) та на рівень охоплення населення вакцинацією (у 2016 р. від кору вакциновано менше 50% дітей), не дивно, чому ми зіткнулися з таким серйозним спалахом. Дивує інше — чому у країні, де вакцинація від кору доступна та безкоштовна, частина населення вірить міфам і фейкам, наражаючи на небезпеку себе, своїх дітей та найближче оточення?

Високий рівень охоплення населення вакцинацією (близько 95%) є основою для формування колективного імунітету, який унеможливлює поширення інфекції навіть при завезенні її з іншої країни. Колективний імунітет є дуже важливим для людей, які не можуть бути вакциновані за станом здоров’я та мають протипоказання до проведення щеплень. У суспільстві з високим рівнем охоплення щепленнями такі люди можуть бути спокійними, адже їх захищає колективний імунітет, більшість людей є вакцинованими та не можуть інфікувати їх небезпечною інфекцією. Саме тому ми повинні розуміти, що вакцинація забезпечує не лише персональний захист від інфекційних захворювань — це і захист людей, які цього потребують понад усе, проте не можуть отримати щеплення у зв’язку з протипоказаннями.

Протипоказання до вакцинації: відрізняємо факти від міфів

На сьогодні існують чіткі протипоказання до вакцинації, які повинен знати кожен лікар, що забезпечує проведення щеплень. Зараз частіше трапляється неаргументована відмова від щеплень, аніж виконання його за наявності справжніх протипоказань.

Абсолютні протипоказання до вакцинації включають:

1.                  Наявність в анамнезі анафілактичної реакції у відповідь на введення вакцини.

2.                  Вагітність (для живих вакцин).

3.                  Тяжкий імунодефіцит (для живих вакцин).

4.                  Гострі захворювання з підвищенням температури вище 38 ºС — протипоказання для рутинної вакцинації.

5.                  Гостра енцефалопатія, що розвинулася протягом 7 діб після щеплення вакциною з кашлюковим компонентом при виключенні іншої причини енцефалопатії.

Таким чином, атопічний дерматит не може бути приводом для відтермінування щеплення. Прийом антибіотиків або противірусних препаратів також не є протипоказанням до проведення щеплень з використанням інактивованих та більшості живих вакцин. Незважаючи на серйозні упередження, ВІЛ-інфекція у дитини чи дорослого також в жодному разі не є протипоказанням до вакцинації — ЛЖВ (люди, які живуть з ВІЛ) повинні бути забезпечені щепленнями згідно з календарем (можливість застосування живих вакцин (КПК, ОПВ, вакцини проти вітряної віспи) залежить віл кількості CD4+-клітин; протипоказаною є вакцинація БЦЖ).

Вакцинація дорослого населення є такою ж важливою, як і дітей

На жаль, одним із найпоширеніших варіантів відповідей дорослого на запитання «Проти яких захворювань ти вакцинований/вакцинована?» є «Проти тих, що робили всім у дитинстві». Лікарю важливо знати та інформувати своїх пацієнтів про те, що вакцинація дорослого населення є такою ж важливою та необхідною, як і вакцинація дітей. Зокрема, Календар профілактичних щеплень передбачає проведення вакцинації проти дифтерії та правця кожні 10 років після отримання дози у 16 років. Для усіх дорослих, які не були імунізовані в дитинстві вакциною проти гепатиту В (входить до Календаря профілактичних щеплень з 2000 р.), рекомендована вакцинація проти гепатиту В. Також, якщо дорослий ніколи не вакцинувався КПК або немає медичних даних про проведення імунізації, він може перевірити наявність імунітету до кору, краснухи і паротиту за допомогою лабораторних методів і вакцинуватися, якщо імунітет відсутній. І, нарешті, щорічна вакцинація проти грипу є рекомендованою перш за все медичним працівникам, вчителям, вагітним, людям віком ≥65 років, пацієнтам із хронічними захворюваннями (легеневими, серцево-судинними, неврологічними захворюваннями, патологією печінки та нирок, цукровим діабетом), особам, які приймають ацетилсаліцилову кислоту або саліцилати, та усім іншим, хто працює в місцях скупчення людей. Важливо, аби сімейні лікарі проводили інформування своїх пацієнтів щодо обов’язкових та рекомендованих вакцин, адже вакцинація — найбільш ефективний, безпечний та доступний метод зниження рівня інфекційної захворюваності. Нам пощастило жити у ХХІ ст. — у час, коли ми маємо всі можливості для того, аби запобігти розвитку багатьох небезпечних інфекційних захворювань шляхом вакцинації.